Так легко дійти висновку, що твоє життя безглузде, безцільне, що воно не цінніше за слід від ноги на березі, про який незабаром забудуть, бо його змиє під час найближчої грози. Але замість того, щоб знову відчути себе крихітною, не означає нічого, я відчуваю щось інше – все знаходить для мене новий сенс. Я не більше, але й не менш важлива, ніж малесенький паросток, що намагається пробитися з-під землі. Кожна з нас відіграє свою роль у цьому світі. І хоч би якою була мала ця роль, її треба дограти до кінця.

Якою б дорогою я не йшов у світі, вона  неодмінно приводила мене до тебе.

Людина, яка була безперечним улюбленцем своєї матері, через все своє життя проносить почуття переможця та впевненості в удачу, які нерідко призводять до дійсного успіху.

...Ця річка бігла і бігла, бігла, не зупиняючись, і все-таки залишалася тут, на місці, завжди і в усі часи була та сама й кожну секунду інша, нова!

Навіть на самому дні бувають ями, в які можна впасти.

[Скелліг з'їв жука]
— Фу!..
— А ти колись пробував павукові лапки?
- Ні...
- Ось. Значить, ти не можеш судити.

Ти легко можеш зрозуміти, що ціпки та каміння можуть зламати тобі кістки, але їх можна зростити, а слова вони дійсно ранять твою душу.

Жінка завжди прагне стати такою, якою її хочуть бачити.

Усім рано чи пізно доводиться залишати когось позаду.

…А дива трапляються. З кожним з нас вони трапляються, можна сказати, щодня. Маленькі, крихітні та буденні чудеса. Але ми їх не бачимо. І тим більше не дякуємо за них. Адже у кожного дива, не важливо, що це – хороша погода або смачна вечеря, є автор, який напевно був би дуже радий, якби ми у відповідь на його турботу просто сказали таке коротке, але одне з найважливіших і найдорожчих слів у світі - просте "дякую". І наскільки частіше траплялися б з нами чудеса, якби ми не втомлювалися за них дякувати!