Люди частіше вважають за краще заперечувати жорстоку істину, ніж ставати до неї обличчям.

Між нами, чому люди не думають? Вас це не дратує? Чому б їм просто не подумати?

Наша судова система дуже ефективна, її ефективність лише іноді коливається через те, що важко щодня знаходити десяток-два людей, які не вміють читати та писати.

Що я робитиму через двадцять років? Я буду мертвий! Сумніваєтесь?

Це нормально, постояти за себе. Це нормально, подивитися комусь у вічі, наказати зупинитися і вимагати трохи поваги.

Ну і що, що я їм не подобаюсь? Вони мені також не подобаються!

— Він у тебе стріляв… Чому ти такий живий?
— Я бачу, концепція безсмертя тобі поки що погано дається.

У такі хвилини багато про що мрієш. Я хотіла б бачити друзів поруч і щоб мої батьки були іншими. Я б хотіла, щоб у моєму житті був чоловік, здатний зрозуміти все і сказати, що я не збожеволіла, що я не дура. І ще сказати:«Я пишаюся тобою. Я завжди поруч попри все».

Батько вчив мене ніколи не називати леді брехнею, солодка моя, але ж ти не леді. Ти брехня… і злодійка… і повія.

Досить романтики, трахни мене!