Багато років тому я прийшов до мого Вчителя. Я був тоді молодий і дурний, як ви зараз. Мені було всього сімнадцять років, а я вже був страждальцем — змученим і озлобленим на життя. Моєму Вчителю тоді було сімдесят, і він сміявся просто так, без жодної причини. Я запитав його: Як вам це вдається? І він відповів:«Я вільний у своєму виборі. І це мій вибір. Щоранку, коли я розплющую очі, я запитую себе:«Що ти вибереш сьогодні - блаженство чи страждання?» І так виходить, що з того часу і я щоранку вибираю блаженство. Але це так природно!

— Ми й без тебе чудово впораємося.
- Так, у тебе вже три вбивства і жодної зачіпки - чудова робота, детектив!

Раніше він був для мене лише об'єктом задоволення бажань. А тепер, останніми секундами його життя, я любив його.

Не обов'язково бути релігійною людиною, щоб вірити у моральність.

— Ти маєш бути Брюсом, я на тебе давно чекаю.
— Оце номер! Ти бос, і електрик, і прибиральник! Різдво буде що треба. Дивись не напийся — комусь треба буде їхати додому.

— Приплачувати за іронію?
- Ні  - іронія безкоштовно, а за сарказм беру втридорога!

— Лікарю, у них зброя.
— А я не маю. Це робить мене кращим, ти так не думаєш? Вони можуть застрелити мене, але морально я сильніший!

По-моєму, так: якщо дівчина кого любить, то вона, отже, аморальна.

Скільки забутих випадків з життя спадає на думку після того, як подумки пройдешся по лабіринтах пам'яті.

Іноді ми найкраще сходимося з людьми, які сповнені нашою протилежністю.