Прекрасне не потребує прикрас.
Собі призначить ціну лише жебрак.
Моє кохання марних слів не шукає —
Вона  й так безмірно розросла.

- Я сказав правду.
- Адріан!
- Так серйозно. Вона  запитала, у чому моя найсильніша сторона. Я відповів, що я добре лажу з людьми.
- Непогано, - визнала я.
— Потім вона  запитала, у чому моя найслабша сторона. І я сказав: З чого почати?
- Адріан!
- Перестань вимовляти моє ім'я таким тоном. Я сказав правду. Коли я дістався четвертого пункту, вона  заявила, що можу йти.

Анархія – мати творчості. Звільнившись від соціального тиску, люди природно починають винаходити та творити, шукати красу та розум, плідно співпрацювати. На удобреному грунті навіть із найменшого насіння виростають великі дерева з чудовими плодами.

Це почуття — не кохання, але я виявив, що почав вечорами нетерпляче чекати, коли почуються на сходах її кроки.

— А з вас міг би стати хорошим керівником!
— А, на твою думку, всі мають бути керівниками?
— Ні, не всі мусять, але всі хочуть.

З кимось ти дуже довго будуєш стосунки, а за когось просто виходиш заміж

І наше життя земне
Залежить, як завжди,
Від примхи суду,
Чинимого наосліп злою долею.
Але по суті своїй
Ідемо ми всі протореною стежкою,
А дні біжать чередою.
Душа надіями себе живить,
Щоб життя було милішим.

- Ти закликаєш до заколоту?
— Хіба боротися з безчестю, що твориться довкола — це заколот? Чи давати відсіч несправедливому довкола? Можливо, ми з тобою не такі вже й різні... Світ зміниться на краще, хоча ми цього не побачимо.

— Обійми мене, мені тільки зараз це потрібно. Цей жест стародавній, як саме людство, і значить він набагато більше, ніж просто дотик двох тіл. Я обіймаю тебе - значить, від тебе не виходить загрози, я не боюся підпустити тебе зовсім близько - значить, мені добре, спокійно, і поряд зі мною той, хто мене розуміє. Кажуть, кожен щирий і сердечний обійм продовжує нам життя на один день.

Можна дожити до ста років, якщо відмовитися від того, заради чого хочеться жити сто років.