Моя бабуся розповідала мені стільки вологих історій, якою Сталін був ***ний хлопець, як при ньому ***ись жилося, а через хвилину вона  розповідає, як їй якось пощастило, замість одного буханця хліба їй дісталося два.

Влада завжди небезпечна. Вона  приваблює найгірших і розбещує найкращих. Я ніколи не просив про владу. Влада дається лише тим, хто готовий схилитися, щоб її підібрати.

Здорово, що ти моя подруга. Адже щоразу, коли в мене в житті відбувається якась лажа, варто подивитися на твою, і розумієш, що все не так уже й погано.

Любов менш вимоглива, ніж дружба, вона  навіть часто сліпа, люблять не за заслуги. Але для кохання потрібно щось таке, іноді дрібниці, що ні визначити, ні назвати не можна.

Робіть акцент на позитивному. Це прийом, але корисний.

— Невже ти збиралася битися? Ти не думала про втечу?
— Я часто падаю, коли біжу.

Програти ми можемо лише самі собі, а не супернику.

На мою думку, я в шоці. Моя підсвідомість з жахом втекла, або валяється в нокауті, або перекинулася вгору кілем і затонула. Я заціпеніла. Я можу бачити і сприймати, але не можу висловити, що відчуваю. Та й що можна сказати в ситуації, коли виявляєш, що потенційний коханець - абсолютно чокнутий садист чи мазохіст? Страшно… так.

Краще я помру, аніж кину тебе.

Більше того, я перестала відчувати красу та пафос страждання, все звелося до простого фізіологічного питання – переживу наступне лихо чи ні? Тобто або помру, або житиму далі, вибір невеликий, і не через що змінюватися в особі.