Благословенний час, коли зустрічаємо поета. Поет брат дервіша. Він не має ні батьківщини, ні благ земних; і тим часом як ми, бідні, дбаємо про славу, про владу, про скарби, він стоїть нарівні з володарями землі і йому поклоняються.

Поки не навчишся захищати себе, не варто зустрічатися з тими, хто скористається беззахисністю.

— Ти це даремно зробив, старий.
- А я ще нічого не зробив.
— Тільки збираєшся?
- Збираюся.

Слава Богу, є принаймні хоч один злочин, в якому я не замішана.

Я знаю, що помру, як і всі, що я не буду жити вічно ні в прямому, ні в переносному сенсі. Прикро тільки, що досвід приходить до старості, коли вже немає  тих сил і енергії, що в молодості. І найсумніше в тому, що на старість зрозумієш, як по-справжньому жити потрібно, а можливості«переграти» немає. Чи будуть люди колись жити безпомилково? Навряд чи. Адже досвід предків лише частково допомагає, тому що він не може забігти вперед, побачити майбутнє, а майбутнє завжди несе в собі (хоч і мало часом) несподіванки. Життязавжди нова. Тим вона прекрасна: те, що ми переживаємо зараз, ніколи не було раніше і ніколи не повториться в майбутньому.

Якщо людина постійно вказує тобі на твої недоліки, варто замислюватися не про те, щоб змінитися заради неї, а про те, чи варто вона взагалі твоєї уваги.

Ніколи не підходь до людини, думаючи, що в ній більше поганого, ніж хорошого, — думай, що доброго більше в ньому, — то так і буде!

Тебе нічим не здивуєш, тобі не потрібно нічого особливого, тільки щонайменше, справжнє. Наситившись, у всьому шукаєш одного – спокою. Ти готовий віддавати любов, але в тиші дотиків, коли слова зайві, а голоси - розлякують волю. Ти хочеш дружби, але такий, коли мовчання красномовніше за будь-які слова, а вчинки доводять те, що неможливо довести словами.

Це справжнє щастя – зустріти когось, кому можеш розкрити душу і хто приймає тебе таким, яким ти є.

- Я хочу вдарити її сковорідкою!
— Тоді тобі, Віро, доведеться стати в чергу.