Лише той, хто йде своєю дорогою, ніколи й ніким не буде випереджений.

Людина в собі носить найстрашнішого зі своїх ворогів.

-... Ти використовуєш злість і сарказм, щоб не підпускати людей надто близько.
— Мабуть, так, але це не завжди допомагає.

— Знаєш, що я довгі роки мрію?
- Ні, звичайно. Про що?
- Про плитку шоколаду. Справжній чорний шоколад. Без горіхів та родзинок. Чорний натуральний. Котрий гірчить. Ось мрію і все. Люблю шоколад. Коли довкола те, що ти зараз бачиш, і розумієш, що весь світ таким став, і немає для тебе нічого крім метро, то так цінуєш всі ці безглузді дрібниці колишнього життя, що відчуваєш, як серце скиглить. Тому і хочу шоколад, тому що знаю, що його давно і ніде немає, і не буде ніколи.
— Лікар казав,ніколи не говори ніколи, - Мандрівець подивився на Сергія.
— Дивак твій лікар та ідеаліст.

Людина, яка бачить наскрізь, не може помітити того, чого не існує.

Той, хто говорить багато, говорить без толку.

Коли знаєш когось досить довго, слова перестають литися рікою, як у перші дні стосунків. Те, чим хочеш поділитися, часто не виражається словами. Завмирає всередині. Не через повсякденність чи розчарування. Настільки переймаєшся поглядами та інтересами іншого, що здається – нічим більше ділитися, все вже й так спільне. Та й почуття начебто не такі сильні – не вібрують і не розхитуються, вириваючись іскрами емоцій назовні. І тоді починаєш говорити очима, руками, дотиками. На мою думку, кращого прояву любові не існує.

Люди, коли страждають, зазвичай покірні, але якщо їм вдалося скинути ношу свою, то ягня перетворюється на тигра, пригнічений стає утискувачем і платить сторицею.

Коли розумна доросла жінка говорить і робить якісь жахливі вульгарності, є ймовірність, що вона у розпачі.

Кохання, воно  як нежить – приходить несподівано. Її не купити за лілії, не знайти в інтернеті. Вона  прийде, обов'язково прийде і буде поряд із нами.