І потроху ми знову перетворилися на філософів і прийняли провансальську концепцію часу. Відтепер, пообіцяли ми собі, ми заздалегідь будемо готові до того, що ніщо не трапляється тоді, коли це заплановано. Досить і те, що це трапляється взагалі.
Тисячі геніїв живуть і вмирають безвісними - або невпізнаними іншими, або невпізнаними самими собою.
Фантазія – цінна річ, але не можна їй давати дорогу всередину. Тільки зовні, тільки зовні.
У житті завжди є вибір. Дій чи тікай. Прощай чи помстися. Люби чи ненавидь.
Я тварина, ти ж бачиш, я тварина. У мене немає слів, мене не навчили слів, я не вмію думати, ці роки не дали мені навчитися думати. Але якщо ти насправді такий… всемогутній, всесильний, всерозумний… розберися! Заглянь у мою душу, я знаю, там є все, що тобі треба. Повинно бути. Душу ж я ніколи і нікому не продавав! Вона моя, людська! Витягни з мене сам, чого ж я хочу, адже не може бути, щоб я хотів поганого!... Будь воно все прокляте, адже я нічого не можу придумати, окрім цих його слів: ЩАСТЯ ДЛЯ ВСІХ, ДАРОМ, І НЕХАЙ НІХТО НЕ ПІДЕ КРИДЖЕНИЙ!
З крутого берега дивлюсь
Вечірню зорю.
І серцю весело слухати
променею прощальну ласку,
І хочеться швидше спіймати
Ночами весняних казку.
Поряд з іншою людиною ми внутрішньо ростемо, змінюємося на краще, дізнаємося себе з несподіваного боку.
Тобі здається, що ти сильна, розумна, логічна… послідовна. Але це лише виправдання того, що ти недостатньо людяна. У тебе тільки мозок і взагалі серця.