На мою думку, кожен повинен ходити до хіроманта хоча б раз на місяць, щоб знати, що йому можна і чого не можна. Потім ми, звичайно, робимо все навпаки, але як приємно знати про наслідки наперед!

Золотистих берегів півколо,
блакитний, непотемнілий небосхиля,
білих чайок нескінченний політ,
що закипає і вирує в надводній стужі, чайки кружляють, не знаючи кордонів,
наче сніг над розтривоженою пучкою.
Хіба я вірував перш хоч єдиній
пісні так, як вірю пісні білих птахів? Їх все менше, і сходять у світ безмежні
дорогоцінні хвилини тиші,
я біжу вздовж хвилі, що набігає,
геть від вічності, від самотньої таємниці. Сивини лягає сутінок блакитний
над сивими берегами, над простором
синяви, — о, знання чуже, яким
пісню сповнює прибій, що наростає.

Взагалі моє правило - не втручатися в чужі справи. Навіщо? Нехай кожен живе по-своєму.

Ніхто не любив мене, як він. І ніхто так не освідчувався у коханні. Ніхто. Розумієш? Ніхто!

На ньому навіть не повіситись. Марна якась краватка.

У мене прекрасне життя, але це нічого не означає, якщо ні з ким все розділити. Це те, чого не вистачає. Невеликий дисбаланс. Зараз єдине постійне в моєму житті — цей маленький песик. Тому я його і завів, що став дуже самотнім. Мені потрібен хтось або щось поруч зі мною у цій подорожі.

Життя – вічний потік; ми їй підкоряємось. Нам невідомо, де чекає нас мінливий і віроломний випадок. Приходять катастрофи, процвітання, потім йдуть, як несподіваний персонаж у п'єсі. Вони мають свої закони, своя орбіта, своя сила тяжіння, не підвладні волі людини.

А я сказав, що кучерями на ногах від неї заразився. Тоді вона  вдарила мене подушкою. По голові. На тринадцятому році шлюбного життя прелюдії стають вишуканішими.

- Ти щасливчик. Вона  дияволиця.
- О, так і є. Вона  справжня дияволиця! Вогонь моїх чересел. Скалка в моєму серці. Одна на мільйон – розкішна Харлі Квін!

Ви гідні найкращого, повірте. І не лише у Новий рік чи у Міжнародний жіночий день. А завжди. Всюди. І всупереч усьому.