Ти вимагаєш від мене неможливого. Я тебе більше не люблю; а ти мене ще любиш і тому хочеш мене убити. Я могла б знову збрехати тобі; але мені ліньки це робити. Між нами все скінчено... Ще кохати тебе — я не можу. Жити з тобою – я не хочу.
Зараз навіть fuck означає не те, що означало колись. І щиро сказати, що шкода...
Такий мерзенний і прекрасний день я бачила вперше. (Не пам'ятаю дня суворішим і прекраснішим).
- Paul! — закричала графиня через ширми, — прийшли мені якийсь новий роман, тільки, будь ласка, не з нинішніх.
- Як це, grand'maman?
— Тобто такий роман, де б герой не тиснув ні батька, ні матері і де не було втоплених тіл. Я страшенно боюся потопельників!
— Таких романів нині немає. Чи не хочете хіба росіян?
— А хіба є російські романи?... Прийшли, батюшка, будь ласка, прийшли!
Як може зло прорости в невинному немовляті з сім'ї, що любить? Один із вічних парадоксів людської душі...
До кожного серця є своя відмичка. Деколи така простенька, що соромно стає. Начебто подивишся збоку: ну прям банківські двері. Сталь скрізь і воля! підступитися боїшся. А там дивишся: ба! Та не закрито ж!
Наскільки все ж таки непередбачувана любов - ніколи не знаєш, де і за яких обставин її зустрінеш. Все вирішується десь над тобою - і тобі нічого не залишається як підкоритися цьому спалаху, навіть якщо інтуїція стверджує, що з цією людиною надовго не вийде. Але кохання не завжди дається для продовження. Вона може прийти, навчити тебе чогось важливого - і так само непередбачено піти.
Він помер, намагаючись довести, що його любов до неї сильніша за вашу ненависть.