— Ти навіть не уявляєш, у що вліз.
- О, Шекспіра ставите! А мати твоя знає, на кому її гобелена?

Не шукай ідеальний світ, землі його немає. Краса сусідить з потворністю, щирість – з лицемірством, визнання – із забуттям.

Життя — один із не залежних від нас і іноді дуже важких обов'язків.

Вони навколо мають рацію, я навколо винен.

Кожен із нас відданий... Комусь чи кимось...

— І навіщо кажуть, що у нас всі рівні?
— Рівні, але не однакові, — відповіла Віра.
Тося розгублено поморгала, дивуючись простотою душевної тому, скільки люди навигадували подібних і водночас чимось відмінних одне від одного слів, які можна ховатися.

Лев не питає зебру, перш ніж її з'їсти. Леви не вміють розмовляти, а зебри – слухати.

Реально боляче можуть зробити лише ті, кого ти підпускаєш найближче. Ті, хто забирається до тебе в душу і рве її на частини, від чого тобі здається, що краще не стане ніколи. Чорт. Я... Я б руку собі відрубав прямо тут, у цій забігайлівці, аби ще хоч раз відчути це почуття з дружиною. Моя жінка не розбила мені серце, вона... Вона  вирвала його, розірвала на шматки, розтоптала їх та згодувала пса. Вона  завдала мені стільки болю, але вона більше  цього не зробить, більше я ніколи цього не відчую. Ось сидиш ти, ніхрена не розумієш, що в тебе це є. У тебе є все, так що тримайся за це. Вчепи двома руками і не відпускай.

Без мистецтва двозначності немає  справжнього еротизму. Чим двозначність сильніша, тим напружене збудження.

— Останнє слово Карини Сміт... ТИХО!! Останнє слово Карини Сміт. Панове. Я не відьма, але прощаю вам дурість, невігластво і недоумкуватість. На жаль, мозків у вас менше, ніж у...
— Вибачте! Засудженому до страти належить останнє, не знаю... бажання, чи що?
- Гей, я насправді говорю. Доведеться потерпіти!
- Не можу! Мені ось-ось голову відтнуть, звідси й терміновість.
- А мені шию зламають.
— Знаєш, іноді шиї не ламаються. Але біль просто пекельний!
- Що?!
— Так… Хтось годинами бовтається, очі витріщить, язик назовні…
— Можна закінчити?!
- Не можна! Адже з нас двох нещасніший я.