Знаєте, я часто думаю — до чого дивно влаштований світ. Ми щиро сподіваємося знову зустрітися з кимось, навіть впевнені, що так воно і буде. Але час минає — і як ми здивовані, коли ця зустріч справді відбувається!

У неї залізний характер. Так, так, обличчя чарівної жінки, а душа жорстокого чоловіка.

Ох! Я люблю ті предмети, які чіпають моє серце і змушують мене проливати сльози ніжної скорботи!

Куін не балотувався на виборні посади, не полював за голосами, не вимовляв промов і не підробляв виборчих бюлетенів. Так само, як Наполеон сам не стріляв з гармати під час битви при Аустерліці.

Іноді мій мозок дивує мене.

Якщо кожен відчуватиме себе в безпеці і матиме достатньо вільного часу, більшість людей, яких отупляє злидні, стануть грамотними і навчаться думати самі, а коли це станеться, більшість рано чи пізно зрозуміє, що привілейована меншість нічого не робить і взагалі не потрібна, і ця меншість буде зметена.

Знаєш, іноді ми робимо правильно, і життя трохи налагоджується. А іноді лишається паршиво.

У наш час так важко у що-небудь вірити.

Усі ми трохи божевільні. Один більший, інший менше.

Це свого роду забава - робити неможливе.