Місто спить, оповите імлою,
Трохи мерехтять ліхтарі...
Там далеко, за Невою,
Бачу відблиски зорі.
У цьому далекому відбитті,
В цих відблисках вогню
Причаїлося пробудження
Днів нудних для мене...

Моє кохання було,
Як ранковий місяць,
Але ми розлучилися.
Тепер я все сильніше
Ненавиджу світло зорі.

Кожна людина спить сама. У сні хтось вистрибнув з вікна, хтось залишився у пункті відправлення, хтось уже дістався куди йому треба. Ми всі знаходимося у різних просторах. Забувшись сном на полиці, ти чуєш, як з-під коліс, що крутяться, вилітають міста. Кожна людина рухається зі своєю швидкістю. Ти сама мчиш із швидкістю, яка виносить землю з-під твоїх ніг. І нікому не треба йти. Перебуваючи тут, ми не знаходимося — кожен з нас подорожує поодинці.

- Твій брат, чи що? Ну він крутий!
- Так. І він тієї ж думки...

Головне - сама установка: захищати себе кожен день свого життя. Якщо нездатна відбити напад, ти нічого не стоїш. Твоє ж безсилля поступово зжере тебе з тельбухами.

Я тебе відвоюю у всіх земель, у всіх небес...

Будь-яка жінка може стати гарною. Все залежить лише від того, скільки докладено зусиль.

Це як, коли в ліжку говориш«люблю», адже чиста правда... але на окремий момент...

— [ пошепки ] Рявкни на них...
— ВООООН!!!

Він не знав, що є квіти, які чим більше їх доглядають, тим менш відповідають старанням садівника; він не знав, що, надто прив'язавшись до мрії, ми втрачаємо суттєвість.