Та вони засмажать вас, потравлять, як кислотою, ви самі себе не впізнаєте! Вас розчавлять, зітруть у порошок, кожен звернеться в чоловіка — і тільки в істоту, яка працює і приносить додому гроші, щоб вони могли тут сидіти і пожирати свій мерзенний шоколад. Невже ви сподіваєтесь їх приборкати?
Вони накрилися в'язаною кофтою і сиділи, втиснувшись один в одного, як сіамські близнюки, зрощені серцями.
— Я більше не можу, ноги заніміли!
—... Що означає« ноги оніміли»? Це абсурд! Ноги не кажуть!
— А якщо я вже помер?
- Це як?
- Ну так, що мене вже немає, і немає того, що довкола мене.
- А я?
- І тебе теж немає.
Затишно? Тобі затишно? Звичайно, але припустимо, що Пак зараз зайде в ці двері, а як же ваш батько? Він утече і сховається, як тарган! Знаєте, як у нас вдома: коли вмикаєте світло і таргани розбігаються, розумієте, про що я?
Коли жінка надягає туфлі на високих підборах, її вигляд зовсім змінюється, а мова тіла стає більш виразною.
Для того, хто любить усамітнення, рання ранкова прогулянка те саме, що нічна прогулянка, з тією лише різницею, що вранці в природі таїться більше радості.
За прилавками працюють підлітки — у тих такий вигляд, ніби їм давно жити не хочеться.
У боротьбі з абсурдом так треба діяти. Реакція має бути такою ж абсурдною. А в ідеалі – тихе божевілля.