— Ада казала, що ви все тримаєте у собі.
— Так роблять чоловіки.
- У вас хороша сестра, вона мені сподобалася. Їй нелегко бачити, як брат та чоловік борються один з одним. Томасе, чоловікам теж треба вимовлятися.
Його хлопчина хотів бути вчителем, і він мав рацію: ті, хто розмовляє про принади фізичної праці, не знають, про що говорять.
Постав і поцілунок! Та не так! Її постав, а мене поцілунок! Я - мати!
Якщо чоловік не може сказати, як він ставиться до вас після місяця побачень, значить, він ніяк до вас не ставиться — просто хоче щось отримати від вас.
Якщо ти не контролюватимеш свій гнів, твій гнів контролюватиме тебе.
Ось яка справа, товариші: дивився в своє серце цієї ночі і не знайшов місця в ньому старого вільного життя мого. Радда там живе лише — і все тут! Ось вона, красуня Радда, усміхається, як цариця! Вона любить свою волю більше за мене, а я її люблю більше за свою волю, і вирішив я Радді вклонитися в ноги, так вона веліла, щоб всі бачили, як її краса підкорила завзятого Лойко Зобара, який до неї грав з дівчатами, як крече з качками. А потім вона стане моєю дружиною і пеститиме і цілуватиме мене, так що вже мені пісень співати вам не захочеться, і волі моєї я не пошкодую! Чи так, Радде? — Він звів очіі сумно глянув на неї. Вона мовчки й суворо кивнула головою і рукою вказала собі на ноги. А ми дивилися і нічого не розуміли. Навіть піти кудись хотілося, аби не бачити, як Лойко Зобар упаде в ноги дівці — хай ця дівка та Радда. Соромно було чогось і шкода, і сумно.
Минуле міцніше за будь-які якорі тримає на місці. Причому що яскравіше воно було, то сильніше тягтиме назад.
Я вже
діточку свою Лелею, мов троянду!
І я його – баю-баю,
Як Сидорову козу!