- Нове правило?
— Ми злочинці, Альфреде, завжди ними були, нічого не змінилося.
— Ні, змінилося... все змінилося. Люди падають з небес, а боги кидають блискавки, невинні гинуть. З цього все починається, Сер. Гнів, лють, почуття повного безсилля. Гарні люди стають... жорстокими.
Відносини це не завжди просто. Люди розлучаються не просто так. Відносини просто так не закінчуються. Ми всі хочемо бути коханими, бути щасливими. Чому ми не такі? Ми стаємо умільцями з руйнування свого щастя, почуваємося, хоча, по суті, це наш вибір.
Ми змінюємося під впливом людей, яких зустрічаємо, і часом настільки, що самі себе не впізнаємо.
— Це як тіло жінки, там, унизу, де не залишаються жодних слідів, — сказав мені Яків.
Він хлюпнув у келих трохи коньяку.
- Тільки пологи залишають там сліди, - сказав він. – Але не кохання і не зради. І не ми, чоловіки. Лише у тілах наших матерів ми залишаємо сліди, але не у тілах наших жінок.
Людина, що мучить своїми демонами, зовсім несвідомо мститься ближньому.
Якщо ти погрожуєш і розпускаєш руки, ти маєш розуміти, що можеш отримати відповідь.
— Я правильно розумію, — повільно і вагомо промовив Вінні, — що для розгрібання наслідків однієї авантюри ти пропонуєш нам поткнутися в іншу, ще більш божевільну?
— А мені подобається — це так романтично! Ненаселена планета, карта скарбів, тобто секретної піратської бази... - продовжувала Джилл, мрійливо закотивши очі.
Роджер їй навіть позаздрив. Сам він у двадцять два роки вже був реалістом, а нинішні двадцять сім — закінченим песимістом.
Наслідування, звичай і звичка суть головні пружини більшості людських справ, і рідко хтось надходить за власним зібранням і думкою.