Люди не бояться бути пригніченими, тому й доводять себе до повного гноблення. Позбавляючи себе задоволення жити легко і без турбот, вони позбавляють себе можливості насолоджуватися життям. Воістину, лише той не має перешкод, хто не будує їх сам. Ось чому мудрий пізнає себе, але не виставляє себе напоказ. Любить себе, але не ставить себе високо. І тому, відмовляючись від одного, він знаходить інше.
Навряд чи дівчата хоча б невиразно здогадуються, яке життя чоловіків. Ні, не здогадуються, інакше... вони не стали б виходити за нас заміж.
Кожен прожитий день є набагато кращим фільмом, ніж будь-який знятий фільм.
Не можу я говорити з тобою
Ні мовчанням, ні словами,
Навіть музикою більше не сподіваюся.
Може бути місяцем або ароматом
фіолетових квітів, вином, або
музикою страждаючою, ноктюрною.
Може вночі тільки шумом листя,
вітром, зірками з тобою не сплячою.
Може за допомогою місяця, якщо вже буде
Запах її фіолетовим п'янким.
Може й словами, якщо вночі їх обміркувати.
Не можу говорити з тобою, не можу я.
Якось ти прокинешся від того, що я приснилася... І посміхнешся... Вперше по-справжньому... Солодко потягнувшись, повернеш голову і замреш: поруч не я.
Кожен несе по життю свій тягар, свій біль і захоплені з дитинства страхи і дивиться світ через призму цих страхів та своїх надій. І дуже часто людина намагається змусити інших дивитися на світ через своє спотворене скло. І ображається, коли цього не відбувається.
Чим ближче істина, тим дорожче обходиться кожен крок.
Виявляється, коли віддаєш себе сцені, то не маєш права навіть плакати.
Треба вчитися любити себе — любов'ю здоровою та святою, щоб залишатися вірним собі та не втрачати себе.