Якщо ти переконано говориш людині: я передбачаю, що у вас з'являться гроші — вона зробить усе, щоб це сталося... Тому що вони хочуть, щоб наші пророцтва справдилися. Якщо ти скажеш: я передбачаю, що ви зустрінете велике кохання, вони вкладуть всю душу в найближчі романтичні відносини.
- І що ти хочеш? Мою голову на блюді?
- Ні, контрабас. Якщо продати його та мій саксофон...
— Ти що? Ми ледве пливемо, а ти хочеш продати весло?
Дивіться, поручик, не заграйтеся. А то війна закінчиться, а схильності залишаться!
Вівці без різниці, хто її з ягнятами зжере, добра людина чи вовк.
Кожен має залишити щось після себе... Щось, чого за життя стосувалися твої пальці, у чому після смерті знайде притулок твоя душа. Люди дивитимуться на вирощене тобою дерево чи квітку, і в цю мить ти живий будеш.
— Мабуть, ти уникаєш мене через благодійний прийом.
- В цю п'ятницю? Зовсім забув.
- Тобто прийдеш?
— Мав на увазі, що забув сказати, що не прийду.
— Мамо, ти віддала валізу грошей, не маючи доказів, що фрагмент у неї.
- І?
- Тебе надули.
- Він мій клієнт, дорога, йому не вистачить необачності. Я впевнена, що він повернеться. Перевіримо, щоб напевно?
— Чудова ідея, мамо.
- Бачиш, він мене не надув!
— Ага, помер, натомість. І його пограбували, що набагато краще.
- Ти про нього взагалі, мабуть, у житті не думала!
- Ні, чому, - обережно почала Аліса, - іноді, особливо на уроках музики, я думала - добре б краще провести час...
- Все зрозуміло! – з урочистістю сказав Капелюх. - Провести час?! Бач чого захотіла! Час не проведеш! Та й не любить він цього! Ти б краще постаралася з ним потоваришувати – ось тоді б твоя справа була… в капелюсі! Старий би тобі що хочеш зробив! Візьми годинник: припустимо, зараз дев'ять годин ранку, настав час сідати за уроки; а ти б тільки шепнула йому слівце - і, будь ласка, стрілки так і закрутилися. Жжжик! Справа в капелюсі: півдругого, настав час обідати!