Еммі не потрібні жодні засоби, щоб відволіктися. Заради того, щоб відволіктися, вона  не стала б витрачати стільки часу та енергії. Якщо вже Еммі витрачає час і енергію, то вона  чогось хоче. А якщо Еммі чогось хоче, вона хоче не просто багато. Якщо Еммі чогось хоче, вона хоче все.

Смерть більш універсальна, ніж життя ; кожна людина вмирає, але не кожен живе.

Якщо Хатіко хоче чекати, він має чекати.

Хай буде світло, коли душа у темряві!

Доля скла – розбитися.

Наші життя і наші смерті — просто безглузда випадковість. Вони не мають  жодного сенсу. Жодного призначення. Є тут і зараз, і цим треба вміти насолоджуватися. А не похмуро чекати фінішу, сподіваючись на те, що він виявиться феєричним.

Критики, крім жалості нічого не заслуговують. Бути так близько до мистецтва, але при цьому не вносити до нього жодного внеску... Вони, як євнухи на оргії.

Біль у склянці не тоне.

Кохання – це єдиний спосіб, яким ми можемо допомогти іншій людині.

— Отже, справа була така. Наша машина стояла на Каролінській дорозі. Ми щойно отримали завдання. У цей час повз проїхав велосипедист і крикнув вам:« Поліція, поліція, картопляне рило!» Вам довелося розбиратися з ним, і тому ви упустили пташку.
- Брехня! Кожне слово брехня. Ви зупинилися біля кіоску із сосисками. Один із вас стояв біля машини і їв сосиску. Повз вас, проїхав велосипедист. Але крикнув не велосипедист, а його синочок. І крикнув він не« поліція, поліція, картопляне рило», а« поліція, поліція, картопляне пюре», оскільки йому всього три роки і він ще не навчився говорити те, чого ви заслуговуєте. Велосипедист був обурений тим, що два хами в поліцейській формі цілих чверть години кричали на нього за те, що трирічне нерозуміння щось там сказав. Він зателефонував і поскаржився...