Завжди бажання з розумом боролося,
Задоволення не рятує від фантазій,
У звичному щастя є одноманітність,
Дай людям сонце захочуть на полюс.

— У бою лицарі гинуть.
— А жінки вмирають під час пологів — але про них пісень не співають.
- Дитина - теж битва. Без прапорів і рогів, що трубять, але не менш жорстока.

Які рідкісні люди оточують нас, Олено!... Над цим варто замислитися. А?

Розріз на спідниці дозволяє йти у ногу з часом.

- О! Більдяжки! Тут і заночуємо.
- Я не можу!
- Чому?
- Я одружений. Мені не можна у Бельдяжки...

Змішався час... смута в голові.

Виснажена, пригнічена людина ні на що не придатна.

Існує, мабуть, звичайне кохання — взаємне тяжіння двох сердець, двох душ. Але існує, безсумнівно, й інше кохання, обтяжливе, пекуче, безжальне — непереборне потяг двох несхожих людей, які одночасно ненавидять і обожнюють один одного.

Найкращий спосіб провчити дурня – це надати його самому собі.

Яка ганьба! Господи! Лікар Рід, вчора ви бігали по моїй клініці напівголою, сьогодні ви тупіте на обході. Може, у вас хвостик надто тугий на голові, га? А можливо, у вас легкий випадок лихоманки«буги-вуги»? Але в будь-якому випадку, люба, ви облажалися.