Дні народження, як і дні Різдва, створені для розчарувань. Завжди це удаване, заздалегідь розписане веселощі — завжди це дуло до скроні: Веселись, кому говорять!

Це моя розповідь про те, що я побачив у В'єтнамі і як це вплинуло на моє життя. Усі події реальні; сподіваюся, що хронологія та географія досить близькі до реальності, принаймні, я це бачу саме так. Імена персонажів та їх характерні риси змінені з поваги до їхнього права на особисту таємницю. Я хотів би вибачитися перед«бурчунами», якщо їм не до вподоби це слово. Я не відчуваю до них нічого, крім поваги, згадуючи про умови, в яких їм довелося служити. Сподіваюся, що мої спогади змусять інших ветеранів заговорити про епоху в'єтнамської війни і про те, як вона вплинула на людей і на суспільство.в цілому. Замість того, щоб говорити про політичні аспекти війни, я зосередився на тому, щоб розповісти про реальне життя вертолітника у В'єтнамі у 1965-66 роках. Я сподіваюся, що події будуть говорити самі за себе.

Це пекло, справжнє пекло... Бути пов'язаним з людиною, коли всі джерела спілкування забруднені та отруєні. Що не скажеш - все не те, все мерзотно.

Легко дозволяти зовнішнім факторам визначати нас. Особливо тим, що травмують. Але лише тоді, коли ми дозволяємо це робити.

Ось що таке страх. Він витягує з нас на поверхню все найгірше.

Якщо міф  стикається з міфом, це дуже реальне зіткнення.

Нервово думаючи про майбутнє, люди забувають про сьогодення, тож не живуть ні в теперішньому, ні заради майбутнього. Вони живуть так, ніби ніколи не помруть, а коли вмирають, розуміють, що ніколи й не жили.

... завжди краще випередити ворога, щоб застати його зненацька.

Усіх любити треба. Щасливих за те, що вони зуміли себе щасливими зробити; нещасних - за те, що у них радостей немає.

Заздрість — це марна трата часу. Ти вже маєш усе, що потрібно.