- Ти не подарунок. Ти зіпсована, розпещена соплячка. Але при цьому ти чудова, прекрасна, приголомшлива дівчина, яку я тільки зустрічав. Дай мені сказати. Я не ідіот. Я знаю, як улаштований світ. У мене десять баксів у кишені, і я нічого тобі не можу дати, я це розумію. Але пам'ятаєш — стрибнеш ти і я за тобою... Я не піду, доки не побачу, що в тебе все добре. І тоді я піду.
- Все добре. І буде добре. Правда.
- Я тобі не вірю. Тебе впіймали, Розо, і ти загинеш, якщо не вирвешся. Не відразу, звичайно, адже ти сильна, але одного разу той вогник, що мене зачарував, цей вогник згасне.
- Ти не можеш мене врятувати, Джеку.
- Ні… Це можеш зробити лише ти.

З хлопчика, який не може постояти за себе, виросте чоловік, на якого не можна буде покластися ні в чому.

Потрібно віддати належне молодій леді: вона  не оголосила навпростець, що не хоче йти, але висловила енергійне та гаряче бажання бути проклятою, якщо вона  туди піде. Ця ввічлива і делікатна ухильність свідчила про те, що молода леді відрізнялася вродженою чемністю, яка перешкоджала їй засмутити ближнього прямою і різкою відмовою.

— Запитання в іншому — чому він прийшов саме до Вас?
- Я не знаю.
— Ну, хоч би здогадуєтеся?
— Здогадуюсь... до мене всі ходять.
- Тобто?
— Я живу у першому під'їзді на першому поверсі у першій квартирі. До мене ходять: алкаші за склянкою, випадкові бабки в туалет, електрики за драбиною, перехожі за адресою... Ходять усі хто не потрапивши, ну?

Крім того, я волію не конкурувати з мільйонами досконалих чоловіків, а натомість зберігати на полицях книги і, якщо пощастить, знайти жінку, якій вони теж подобаються.

Не бійтеся ворогів, бійтеся друзів. Зраджують друзі, а не вороги!

Прощення, що йде від серця, перетворює нещасливе минуле на щасливе майбутнє.

Людина коли закохується, робить помилки. Може образити. Але його можуть образити. Але якщо є любов, то неодмінно є спосіб забути ці образи.

Вбирай усі думки, але зберігай своє.

Чому ми віримо лише у негативне, що про нас говорять і не важливо, скільки аргументів проти?