— Якби ти мав мільйон років, то що ти робив би?
- Не знаю. Зазвичай у мене лише один день.

Чесність дарує визволення, відвертість знімає кайдани, які довгі роки залишали криваві сліди на тендітних зап'ястях.

Ще раз дякую тобі за все, а головне, за те, що ти є.

Ми лише ділимося один з одним своєю недосконалістю.

Життя тасує нас, як карти, і лише випадково – і то не надовго – ми потрапляємо на своє місце.

- Валіант уб'є тебе. Якщо ти битимешся, то помреш.
- Тоді я помру.
— Як ти зможеш вийти і битися, знаючи це?
— Тому що я завдячую. Це мій обов'язок.

Дивно, до чого передбачувані люди. Ви скульптор, художник, а ведете себе, як усі, з ким мені доводилося спілкуватися сотні разів у різних країнах світу, — від покоївок і простих роботяг до політиків та вчених. Коли ви ображаєтеся на щось, чого не в змозі зрозуміти, вам неодмінно хочеться знайти винного. Ви в мене перший художник. І я думав, ви не такий, як усі.

Я живу в постійному страху, що мене зрозуміють правильно.

Багато щастя і багато сумів на світі,
а світанки прекрасні,
а ночі глухі...
Незаконному коханню
незаконні діти,
у гріху народилися вони –
ці вірші.
Так уже вийшло, а я ні про що не шкодую,
витрачаю, витрачаю без утримаю душу свою...
Мені вони всіх народжених колись миліші,
тому що я в кожному тебе впізнаю.

— Я не хочу тебе відпускати.
— А я не хочу тебе відпускати. Але я вже пішла.