Він згадав, як одного разу впіймав на гачок самку марліна. Самець завжди підпускає самку до їжі першу, і, потрапивши на гачок, самка зі страху вступила в запеклу, відчайдушну боротьбу, яка швидко її виснажила, а самець, ні на крок  не відстаючи від неї, плавав і кружляв разомз нею на поверхні моря. Він плив так близько, що старий боявся, щоб він не перерізав лісу хвостом, гострим, як серп, і майже такої ж форми. Коли старий зачепив самку багром і стукнув її кийком, притримуючи гостру, як рапіра, пащу з шорсткими краями, коли він бив її кийком по черепу доти, поки колір її не став схожим на колір амальгами, якою покривають зворотний бік дзеркала, і коли потім він за допомогою хлопчика втягував її в човен, самець залишався поряд. Потім, коли старий почав змотувати ліс і готувати гарпун, самець високо підстрибнув у повітря біля човна, щоб подивитися, що сталося з його подругою, а потім пішов глибоко у воду, розкинувши світло-бузкові крила.грудних плавців, і широкі бузкові смуги на його спині були ясно видно. Старий не міг забути, який він був гарний. І він не покинув своєї подруги до кінця.

Сотні років тому Бенджамін Франклін поділився з народом своїм секретом:« Ніколи не залишай завтра те, що можна зробити сьогодні» — він був геніальним політиком і вченим... думаєте ми до нього прислухалися?
Не знаю, чому ми всі відкладаємо... Мені, здається, вся річ у страху... у страху невдач, болю, у страху бути відкинутими. Іноді ми боїмося прийняти рішення, тому що ми можемо помилитися, що якщо ми робимо непоправну помилку...
Чого б ми не боялися, правда одна — згодом, біль від того, що ми не можемо зробити переважує страх скоєння, таке відчуття, що ми носимо пухлину в голові...
Хто рано встає, тому Бог подає... хто сміливий, той і з'їв... похитнешся — програєш»... ми не можемо прикидатися незнаючими... Усі ми чули передбачення філософів, батьки попереджали нас про марну трату часу, поети вмовляли завершити все швидше, але іноді ми навчаємось на своїх помилках. Ми повинні самі робити помилки... повинні вчитися на своїх помилках.
Ми відкладаємо сьогоднішні можливості на завтра, поки нам це не набридне, поки ми не починаємо розуміти, що мав на увазі Бенджамін Франклін.
«Краще знати, ніж гадати... краще прокидатися, ніж спати»... і навіть найбільша, найпростіша помилка краще, ніж повна безініціативність і бездіяльність.

— Ця, так звана унікальна програма, нібито робить із поганих дітей добрих?
— За моїх часів такою програмою був бабулин чобіт — ефективний засіб.

Щиро кажучи, для мене як актора це проблем не становить. Ви ж бачили Джекса Теллера із«Синів» у всіх, хм-м... ракурсах. Якщо ж твій персонаж оголюється емоційно, то це взагалі найбільша удача. Таке важко грати, але в цьому весь сенс акторства. В останньому сезоні«Синів Анархії» було багато епізодів, де Теллер стикався з новинами, які перевертають його світ із ніг на голову. А у житті я просто відкрита книга. Відвертий навіть трохи більше, ніж від мене очікують. Та й не скромник. Майте на увазі.

Ліворуч від нас виднілася величезна будівля, схожа на госпіталь.
— Лікарня для божевільних, — сказав один із наших супутників.
«Чудово,— подумав я,— ось тут нам і слід було закінчити наші дні! І як не велика лікарня, вона  все ж занадто мала, щоб вмістити весь ступінь безумства професора Ліденброка!

Мешканець намету, час в'ючити намет -
Адже голова каравану скачав свій килим,
Загримів барабан, і верблюди встають,
І погоничі гасять непотрібне багаття.
Близький час молитви, і сонце з місяцем
На одній висоті помічає мій погляд.
Але сходить місяць, сонце хилиться вниз,
За грядою Вавилонських ховається гір.
І розходяться чаші ваг золотих,
Дозволяється світла і сутінки суперечка.
Я не знав, о моя срібляста ялина,
Що так скоро померкне небесний простір.
Сонце шлях не перерве у блакитній висоті.
Але несподівано перервати ми маємо розмову.
О красуня, рухається час-хитряк,
Всім закоханим бажанням наперекір,
І народжена нині розлуки туга
Зріла в утробі долі з давніх-давен.
Побачила моя кохана горе,
І вії одягли перлинний убір,
І до мене підійшла, припадаючи до землі, -
Немов до пораненого птаха я руки простяг.
Обвилися її руки навколо шиї моєї,
І зі щік її ніжних я сльози втер.
Мені сказала:«Про злий гнобитель, клянуся,
Ти, як ворох, у жорстоких рішеннях швидкий!
Вірю я, що прийдуть каравани назад,
Та чи повернешся ти, серцевикрав злодій?
Ти у всьому заслужив від мене похвалу,
Але в коханні заслужив ти лише гіркий докор!

... нічого не мати – одна із граней свободи. Нічого не мати, нічого не бажати – значить стати невразливим для найлютіших ударів долі. Але при цьому мати гроші і через це знати, що можеш отримати бажане, варто тобі лише захотіти, - ось це щастя, тому що за ним криється незалежність - ще одна грань свободи.

Коли твій коханець починає боятися "образити" тебе, він перестає бути твоїм коханцем.

Неважливо, чи віриш ти в Бога чи ні, але якщо ти воїн, Арлінгтонський цвинтар все життя буде для тебе святим місцем, і трагедія не в тому, що людина вмирає, трагедія - коли людина вмирає даремно.

У хорошому другому зріє найкращий ворог.