Жити по-людськи – це жити серед особистостей.

Страх прилипливіший за чуму.

— Вік  лицарства був іррацональний: лицарі, пані... Слава Богу, потім була Реформація та Просвітництво, а потім уже і Новий Час. Бачиш? Ти розумієш про що я?
- Не зовсім. Я тобі ось що скажу: по-моєму, ідея лицарства була не така вже й погана — відчиняти двері машини, вбивати драконів... малювати серця...
— Ти знову п'єш вікодін?
- Так, трохи.

Я люблю тунелі. Вони символ надії: одного разу знову з'явиться світло. Якщо зовні зараз не ніч.

Боротьба і жадібність звертають найвищі відкриття на зло, збільшуючи суму людського страждання.

Весь секрет успіху публічного виступу полягає в тому, щоб говорити з людьми, а не виступати перед ними!

Коли засудженому на смерть зав'язують очі, це робиться, щоб солдати не бачили його погляду, а чи не навпаки.

- Іди. Будь ласка, йди! Нічого не кажи... Іди!
Він вийшов без зайвих слів. І не повернувся. Як він посмів не повернутися?

Ми всі страждаємо на розщеплення особистості. У когось їх три, а у когось і того більше. Ти – один для друзів та для сім'ї, інший – для решти світу. Третій – коли дивишся у дзеркало. У кожного є темна сторона, думки та почуття, якими ми не хочемо ділитися з іншими. Кожен хоч раз у житті лежав без сну в ліжку і бажав смерті.

– Я знаю одне – я люблю вас!
- Це ваші труднощі.