Чорні колись очі були тепер світло-карими, будь-який інший сказав би«вицвіли», але мені здається, це просто від надлишку внутрішнього світла.

Коли сумуєш за людиною, перший імпульс замінити його іншими людьми. Нескінченною низкою романів. У найгіршому разі — книжками, шоколадом, віскі. Але це не заміна, як ми думаємо, а мізерний самообман. Рано чи пізно зрозумієш, що замінити колишнє не в змозі, та й не треба цього робити. Краще зняти з себе старий одяг, яким би коханим він  не був, і вдягнутися в новий. Нехай це буде жовта сорочка — якраз учора зайшла до магазину, купила собі таку. Жовтий як сонячний день.

— Напевно, зрештою, все життя — це низка розлучень, але найбільше буває, якщо з тобою навіть не спромоглися попрощатися.

Страждання – умова діяльності генія. Ви вважаєте, що Шекспір ​​і Гете творили б або Платон філософствував би, а Кант критикував би розум, якби вони знайшли задоволення і достаток в навколишньому дійсному світі і якби їм було в ньому добре, і їх бажання виконувались? Тільки після того, як у нас виникає певною мірою розлад із дійсним світом і невдоволення ним, ми звертаємося за задоволенням до світу думки.

Артур: Я думаю, ми всі загинемо набагато раніше. І знаєте, що? Я не проти. Гідна смерть. Нам треба зупинити Степового Вовка. А Супермена з нами немає. У тебе немає  суперсили без образ... Цей, можливо, працює на ворога. Ми не знаємо... Ти плутаєшся в мене під ногами... Ух, ти прекрасна. Ти така крута, сильна. Я знаю, що ми воювали з амазонками, але це було до мого дня народження... А знаєте що? Я не хочу вмирати. Я молодий, розумний, у мене до фіга планів. Я так до кінця і не зміг вибрати – море чи суша? І був один усе життя. Але бути частиною чогось більшого... Можливо, я боюся, бо звик...
Брюс: Емм... [вказує поглядом на ласо Гестії на нозі Аквамена]
Діана: Це була гарна мова.
Артур [звертаючись до Флеша]: Якщо ти хоч раз заїкнешся - я нацькую на тебе пирань.
Баррі: Я, відверто кажучи, взагалі відключився після фрази«ми всі загинемо»!

— Ти ще одружений?
- Розлучений.
- І сильно розвели?
— Боягузи залишили...

Немає поки що лише чорних презервативів.«Бо чорний колір стрункіш», — каже Магда.

— Тобі подобаються довгі прогулянки під місяцем?
— Тільки якщо їх роблять люди, які мені докучають.

Іноді життя дуже несправедливе і його доводиться виправляти.

…Я не вмію мріяти. Живу справжнім. Минуле з майбутнім оповите серпанком невідомості. Для мене не існує«було» та«буде». Для мене існує«тут» та«зараз». Живу одним днем. Що буде далі, покаже час. Не вірю ворожкам, бо не вірю у майбутнє…