Жити чесно своєю працею — яке щастя!

Мені вже відома ділянка річки, яку нам разом із саперами доведеться подолати. І знову ми в першій хвилі наступаючих! Оскільки операція базується на повній раптовості для росіян, атака, найімовірніше, має розпочатися за кілька днів. Займає позиції важка артилерія. Прибули й танки. А минулої ночі встановили зенітні гармати.
Але й на боці противника не сидять склавши руки. Червоні зміцнюють свої позиції, із зайнятого ними лісу долинає шум  — схоже, і вони виводять танки на вихідні позиції. Я сьогодні виснажився, навіть увечері спека нестерпна.

Той, хто терпить і підлим своїм мовчанням заохочує грабіж і вбивство, настільки ж винен, як і той, хто чинить їх.

Сім'я - це трамплін, з якого дитина стрибає у доросле життя.
...
Якщо трамплін зламаний, стрибаючи з нього, можна згорнути шию.

- Ти вчора працювала, га?
- Ні, я ходила вечеряти.
- З ким?
– З Люцифером.
– Якщо ти не працювала – значить, це побачення? З квіточками, свічками та піснями про те, що треба робити голяка?
- Ні. Безперечно ні. Це було не побачення, щоправда.
- А чого ти тоді почервоніла, мамо?
- Нічого я не почервоніла.

— Так, усі ми сьогодні будемо нудними школярами, які мешкають у світі, в якому слово на«в» не вимовляється.
— Заметано.
— А потім ти відведеш мене на оглядове колесо, на самий верх. Потім поцілуєш мене і моє серце затремтить як у нормальної школярки, як тобі такий план?

— Ти такий один у всьому світі.
- Ну вже. Так про кожного можна сказати, правда?

У Парижі лише хворі обідають у себе у номері.

Люди, які вміють вбивати інших людей, діляться на дві категорії: тих, кого спеціально вчили це робити, та самоучок. Парадокс у тому, що самоучки вбивають частіше.

— Як я обожнюю ці перші теплі дощі!
— Не хочу тебе засмучувати... але мені здається, що їм пофігу те, що вони тобі так подобаються.
— А мені пофігу, що їм це пофігу. Я їх люблю не для того, щоб вони знали, що я їх люблю.