Людина воліє хотіти ніщо, ніж нічого не хотіти.

Хто краде. Хтось торгує.
Хто рятується, як Ной.
Тільки Алік у вус не дме,
промишляючи біля пивної. Хто бурчить. Хто обурюється.
Хто воює зі стіною.
Тільки Алік у вус не дме,
промишляючи біля пивної. Хто калічить. Хто лікує.
Хто морочить, як великий.
Тільки Алік вус не дме,
промишляючи біля пивної. Хто колоду карт тасує.
Хто у упряжці — приптяжний.
Тільки Алік у вус не дме,
промишляючи біля пивної.

Життя не роман!

«Прощавай!» - крикнуло моє серце, коли я йшла; а відчай додав:«Прощавай навіки!»

— Давно, коли я був ще молодий, а ти була дитиною, я розповів тобі легенду — легенду про птаха, який співає лише тоді, коли вмирає.
— Птах, у якого всередині шип. Ти сказав, що воно віддає життя за єдину пісню, але весь світ затихає, щоб почути його, і Господь усміхається на небесах.
— Так, вона  дотримується неприкладного закону, її тягне до шипів, вона  ще не знає про неминучу смерть.
Але коли ми притискаємо шип до своїх грудей, ми це знаємо, ми розуміємо, проте робимо це. І все ж робимо це!

Стати мертвим досить просто. Це навіть моїм братам удалося. А ось жити з почуттям провини набагато складніше.

Якийсь час я боролася за себе, будувала свій маленький світ. І тепер завжди можу сховатися в тій маленькій світці і хоч трохи розслабитися. Одна. Як равлик у панцирі. Але мені тому й довелося споруджувати цей панцир, що сама я беззахисний слимака. Та й для зовнішнього світу мій світ зовсім крихітний і нікчемний. Як хатина з картонних ящиків. Вітер дунув сильніше — все одразу й розвалилося...

- Люблю найманих убивць. Що з ними не роби, совість не мучить.

Хоча в повсякденному житті я типовий індивідуаліст, все ж таки свідомість незримої спільності з тими, хто прагне істини, краси і справедливості, не дозволяє почуття самотності опанувати мною.

Життя постійно випробовує нас на міцність. Хтось справляється, хтось ні. Для одних життя – це калейдоскоп пригод, для інших – низка розчарувань. У будь-якому разі життя вчить завжди бути готовим до несподіваних поворотів.