Дивно, як це виходить у житті. Ніхто з нас не знав істинної правди, ми просто брели наосліп і зрештою дісталися істини, хоча йшли невірним шляхом.

Душа людини, особливо дитини, нагадує колодязь – глибока криниця з чистою водою. І коли якась думка дуже не приємна людині, він ховає її в ящик і кидає в колодязь, на дно. Він чує сплеск - і неприємної думки як не бувало. Але вона лишається. Навіть найглибша криниця має дно, і, якщо щось зникає з очей, це не означає, що воно дійсно зникло. Ящики, в яких укладені погані думки і почуття, гниють, і ця гнилизна може отруїти всю воду і зробити людину божевільною.

- Як тебе звати?
- Буч.
- Що це означає?
— Я американець, люба, наші імена ні хрена не означають.

- Магія. Це так дивно. Як у книгах про Гаррі Поттера.
- Нічого. Ось прочитаєш сьому книгу... Охохо... Я плакав!

Ви якась особлива, на вас ображаєшся і водночас легко пробачити.

Незабаром без вказівки дат неможливо буде зрозуміти сенс ні сміху, ні зітхання.

Усередині кожної цинічної людини мешкає розчарований ідеаліст.

Життя — це повільний уникнення щастя. Нас пов'язує з нею лише низка хворобливих спогадів... Спогади постійно підживлюються уявою та фантазіями. Ми завжди перетворюємо на правду нашу брехню.

Сукня має підлаштовуватися під тіло, а не тіло відповідати сукні.

Найбільші твори геніальних творців уміщаються у серці людини.