Ніч темніше перед світанком.

Слідкуй за тим, щоб читання багатьох письменників і всякого роду книг не справило невиразності і невизначеності в умі. Слід мати свій розум лише письменниками безперечної гідності. Надмірне читання розважає розум, відучує його від самостійної роботи. Тому читай тільки книги старі, безперечно, хороші. Якщо колись є бажання перейти на якийсь час до іншого роду творів, не забувай ніколи повертатися до колишніх.

Якщо хочеш вижити і досягти успіху, працюй не тільки головою, а й ліктями. Я так і робила, чи не тому багато хто вважає, що все це перетворило мене на стерву?

Милість - це золото, смиренність - діамант.

Всю землю пітьмою заволокло.
Але й без сонця нам ясно.
Пивний кухоль нам – місяць,
А сонце – чарочка вина.

Палиці та каміння могли б, звичайно, розтрощити мої кістки, проте найбільший біль мені доставляли слова. Кістки зростаються, та ще й міцніше стають рівно там, де зрослися; душевні рани гнояться і ниють десятиліттями, відкриваючись від тихого шепоту.

Ми безперервно розмовляємо із собою про наш світ. Фактично ми створюємо наш світ своїм внутрішнім діалогом. Коли ми перестаємо розмовляти з собою, світ стає таким, яким він має бути. Ми оновлюємо його, наділяємо його життям, ми підтримуємо його своїм внутрішнім діалогом. І не тільки це. Ми також обираємо свої шляхи відповідно до того, що ми говоримо собі. Так ми повторюємо той самий вибір ще й ще, допоки не помремо. Тому що ми продовжуємо той самий внутрішній діалог. Воїн усвідомлює це і прагне припинити свій внутрішній діалог.

— Ми сьогодні вперше стригтимемося.
- Оо, перша стрижка? Ось чому ти так переживаєш? Не бійся. Я зроблю твоїй голові таку пропозицію, від якої вона  не зможе відмовитись.

Люди розумової праці підкорялися речам і нічого не могли з ними вдіяти. А люди-майстри самі не мали речей. Коли в нашій квартирі засмічувала вбиральня, замок буфета утискав ключ або треба було пересунути піаніно, Ганнуся посилали вниз, у напівпідвал, де жив робітник залізничного депо, просити, щоб«хтось» прийшов.«Хтось» приходив, і речі упокорювалися перед ним: піаніно відступало в потрібному напрямку, каналізація прокашлювалася і замок відпускав ключ на волю. Мама казала: "Золоті руки " - і перераховувала в буфеті срібні ложки. Якщо ж нижнім мешканцям потрібно було прописати братареві до села, вони зверталися до їхньої милості нагору. І, дивлячись, як під диктовку рядяться«у перших рядках» поклони незліченним родичам, розчулювалися вголос:«Ось вона, розумовість. А то що наше рукомісце? Чиста морока без поняття». А в душі поверхи тихенько зневажали один одного.«Подумаєш, мистецтво», — говорив уражений тато:«раковину в вбиральні полагодив... Ти ось мені зроби операцію вушної раковини! Або, скажімо, трепанацію черепа». А внизу думали:«Ти ось полазив би на карачках під паровозом, а то велика штука — перцем чиркати!»

... один різновид любові знищує інший її різновид, бо людина через свою природу, наситивши голод, втрачає інтерес до їжі.