- Що ти тут робиш?
- Атестат отримати мені все ж таки потрібно.
- Ні. Що тобі потрібно, так це побити тебе свинцевою трубою, обмотаною колючим дротом.
- Гаразд, визнаю, що зробив помилку.
- Вбивства. Ти скоїв вбивства.
Не наближайтесь до мене дуже близько, будьте один праворуч, інший ліворуч і ще… носіть різні піджаки, бо у нас тут не«Матриця» все-таки!
Щось знати — зовсім інше, ніж про те саме чути. Знати без слів це означає чути серцем, яке як щит від уявлень хибних оберігає.
Хтось сказав мені, коли я був молодший, що назва гарної книги чи п'єси може розповісти все про зміст. Мені сподобалася ця фраза, але мені насправді подобається, коли залишається якась загадка.
Темні очі бачили мене наскрізь; я спробувала уявити, як він дивився б, якби йому полюбити. Погляд був м'яким, відчуженим, часом трохи докоряючим — і завжди недосяжним. Не вина цих очей, що їм так багато відкривалося. Їх господар при нагоді легко входив у роль«звичайного хлопця», хоча йому не так часто вдавалося змішатися з натовпом. Втім, він умів і мовчати, і йти в тінь, і слухати. Зі свого місця (завжди здавалося, що з висоти, хоча зростом він був невеликий) він оглядав складне життя свого світу, як гордовитий юний пастир, що не розрізняє дня і ночі. Він народився безсонним, без здібності та бажання відпочивати.
Посмішка. Вона висвітлила його обличчя, її серце і цей хол яскравіший за будь-яку кришталеву люстру.
— А хто це такий? Що це за тип?
- Хто?
— Ну, цей, що напав на вас.
- А, Мітько! Та ні, він на мене не напав. Це на нього любов-нудьга напала. А взагалі, він хлопець гарний.
- Ну так. Хлопець гарний, горілка погана.
Творити,
Сміючись з тортур і злості,
Виховуючи твердість у слабких
І пробуджуючи силу проти сили
І стійкість у невпевненій крові, -
Творити,
Творити з сухими очима.
Все живе вмирає, щоб удобрити ґрунт і дати народження нового життя… Це життя, Лано. Світанок — убивця ночі, але хто здатний за це його ненавидіти?
Ну, так відомо: у баб сльози некуплені. Бабині сльози та сама вода…