— Ти знаєш, мені завжди здавалося: найгірше, що може статися з дитиною, це втратити батьків. Але виявилось, що це не так. Найгірше, що може статися з дитиною, - це мати батьків, які не можуть або не хочуть її любити.
— Чого тільки не буває в житті! Буває, що не можна звинувачувати ні дітей, ні батьків. Люди страждають від хвороб, від потреби...
- Патрони ще є?
- Та навалом! Тільки треба пробратися до фургона, де ми їх залишили!
Знай чітко чого хочеш і йди від мети до мети
Ми драпуємо способами всіма
Своє безволі, боягузтво, слабкість, лінощі.
Нам служить ширмою співчуття тягар,
І совість, і будь-яка дрібниця.
Люди, які багато базікають, довго не живуть.
Я найдосконаліший хижак на землі, зрозуміло? Тебе приваблює все: мій голос, грація, обличчя, навіть запах?.. Можна подумати, мені це потрібно!
Світ - це стічна канава, в якій ми борсаємося, намагаючись прибитися до берега. Господи вибач, та де він, цей берег? Ніколи до нього не прибитися, бо берега нема! Ми — щури, що тонуть у нечистотах, а тобі всі маяки мріють.
У цьому світі все наперед прощено і, отже, все цинічно дозволено.
Це був один з тих дзвінків (кожному в житті випадає таких хоч кілька), коли ти сподіваєшся, що трубку знімуть, що б з цим нарешті покінчити, і сподіваєшся, що не знімуть, і у тебе з'явиться можливість відтягнути цей важкий і, можливо, хвороблива розмова.
— Ось ви з Вадимом Пашутіним давно знайомі?
- Так. Я разом із ним навчалася у школі.
— Ви дружили?
- Ні. Може, раз чи два він проводжав мене...
— Проводив, руку тиснув... Потім зґвалтував. Ось, ви кажете, зґвалтував. А ви знаєте, з інституту на нього добрий відгук прийшов!
— Чому б і ні? Адже там він, напевно, нікого поки не згвалтував...