— Мабуть, ви маєте рацію, — задумливо сказав професор. — Можна спитати його самого. Але, зізнаюся, я побоявся б запитати у Неділі, хто він.
- Чому? - Запитав Секретар. — Ви боїтеся, що він уб'є вас?
- Я боюся, - сказав професор, - що він мені відповість.
— Коли я сказав батькові, що мене налякала істота в моїй шафі, він дав мені пістолет 45 калібру.
— А що він мав зробити?
- Мені було 9 років. Він міг просто сказати "Не бійся темряви".
— Жартуєш? Її треба боятися!
Старість - огидна штука, але одна безперечна перевага у неї все-таки є. Вона позбавляє ілюзій. Від будь-яких ілюзій, у тому числі щодо власної винятковості.
До біса досконалість. Не треба його добиватися. Потрібно розвиватися. Нехай фішки лягають як лягають.
Інша людина ось так само, як сова вдень, кидається в житті... Шукає, шукає свого місця, б'ється, б'ється, - тільки пір'я летять від нього, а все толку немає... Поб'ється, зболіє, облиняє весь, та з розмаху і ткнеться абикуди, аби відпочити від маєти своєї...
Кожному необхідно мати людину, якій можна було б усе висловити.
Ненависть до вищих - це мимовільна данина поклоніння нижчих.
- Карле, прослідкуй, щоб майора посадили за гарний столик ближче до дам.
– Я вже посадив його за найкращий. Він же німець і все одно зайняв би його.