Стараються, шукають земних скарбів...
І люди підуть, і скарби їх.
Змішаємося з прахом - доля наша така,
Сховає ланити могильний покрив.

— Хочеш втратити своє ім'я?
- Ні, - злякалася Аліса. — Звісно, ​​не хочу!
- І даремно, - сказав Комар недбало. - Подумай, як це було б зручно! Скажімо, ти повертаєшся додому, а ніхто не знає, як тебе звуть. Захоче гувернантка покликати тебе на урок, крикне:«Ідіть сюди…» — і зупиниться, ім'я вона  забула. А ти, звичайно, не підеш — невідомо ж, кого вона  кликала!
— Це мені не допоможе, — заперечила Аліса. — Навіть якщо вона  забуде моє ім'я, вона  завжди може сказати:«Послухайте, люба…».
— Але ж ти не Милочка, — перебив її Комар. — Ти й не слухатимеш! Гарненький вийшов жарт, правда? Жаль, що не ти її придумала!
— Що це ви постійно пропонуєте мені свої жарти? - Запитала Аліса. — Ця, наприклад, вам зовсім не вдалася! Комар тільки глибоко зітхнув; по щоках у нього покотилися дві великі сльози.
- Не треба жартувати, - сказала Аліса, - якщо жарти вас так засмучують. У відповідь він знову сумно зітхнув, а коли Аліса підвела очі, бідолашного Комара на гілці вже не було - мабуть, його віднесло власним зітханням.

Сердитий чоловік завжди повний отрути.

Я абсолютно не шкодую про те, що кинув пити. Коли ти п'єш, ти втрачаєш найголовнішу річ — ясність.

Смерть сама по собі не така страшна, життя буває куди страшніше.

Я побачив його серце, коли він узяв мою руку. Я побачив, що він зробив. Я побачив це дуже ясно. Не можна сховати те, що в тебе в серці.

Зруйнуй моє серце, щоб звільнилося місце для безмежного кохання.

Все, що я обіцяю, я роблю колись. Все, що хочу, збувається рано чи пізно.

Кисла справа. Печера Лехтвейсу. Таємничий суперник.

Серед усіх дарів цивілізації, серед крезівського достатку духовних і матеріальних багатств нас все більше й більше охоплює невід'ємне почуття невпевненості, гнітючої тяжкості та невиразного занепокоєння.