Я пішов випити чаю; це Катрін привчила цілими днями накачуватися чаєм. Від кожної жінки залишається слід, якась звичка, якесь слівце, загалом щось вони у вас змінюють.

— Я просто хочу сказати: може ми...
— Візьмемо тайм-аут від нашого тайм-ауту?
- Точно.

Вона погодилася абсолютно щиро і не могла зрозуміти, чому в той момент, коли вона сказала так, їй згадалося обличчя Ноя.

Я люблю її, і це дивно, адже в ній все те, що мені ненависно в інших, проте я душі в ній не чаю.

Це рахунок, який нам ще належить закрити. Будьте покійні, синьйоре Купідо, - ось тут все занесено герцогу в дебет.
І Шико постукав пальцем собі по лобі.

Ти знаєш, у мене в дитинстві для таких випадків був спосіб. Я собі уявляв, що до мене приходять фашисти, але не для того, щоб«хенде хох», а з благородною місією допомогти мені розібратися в моєму внутрішньому світі.
Світлять мені в обличчя і запитують, на яке я сам собі не можу відповісти. Не можу докопатися до правди, там... «Кого ти більше любиш, Марину Штурманову з 8«В» чи Яну Міщенку з 9«Б»? Якщо скажеш правду, ми тебе відпустимо, а ні розстріляємо. А вони цю правду чомусь знають, фашисти.
І я так раптом збираюсь і розумію... Яну Міщенку!

Лампочки - створення непрості, залежать від безлічі змінних величин і в своєму роді схильні до божевілля, форми якого передбачити не можна.

Хто кладе гроші в банк, не повинен забувати, що він просто сідок, а віжки в руках у банку.

Якось це відбувається. Ти стоїш десь і розумієш, що не хочеш бути схожим ні на кого з тих, хто оточує тебе. Ні на того виродка, якого щойно побив, ні на свого батька, ні на брата, ні на кого зі своєї гребанної родини. Ні на суддю. Не навіть на самого себе. І раптом це відбувається. Щось клацає. І ти знаєш, що все зміниться. Вже змінюється. І з цього моменту вже нічого не буде колишнім.

Коли життя котиться у прірву, підштовхни її. Коли реальність вивертається навиворіт, пішли її до біса.