— Днями я чув пісню по радіо і хлопець співав, що його звати Карнавал.
- Артур.
- З глузду з'їхати. Адже це моє клоунське ім'я. І донедавна мене взагалі ніхто не помічав. Навіть я не знав чи існую я.
- Артуре, у мене погані новини...
- Ви не слухаєте, так? Навряд ви взагалі чули мене. Ви ставите одні й самі питання.«Як робота?»«У вас є негативні думки?» Все, що я маю — це негативні думки, але ви все одно не слухаєте. Я сказав, що все своє життя я не знав, чи є насправді. Але я існую, і мене починають помічати.

Якщо п'ять хвилин на день я допомагатиму Землі, моя душа стане чистішою, а руки завжди можна вимити.

Кохання — не те слово. Воно надто мало каже. Воно лише крапля в річці, листок на дереві. Все це набагато більше.

Будь-яка людина повинна вміти міняти пелюшки, планувати вторгнення, різати свиней, конструювати будівлі, керувати кораблями, писати сонети, вести бухгалтерію, зводити стіни, вправляти кістки, полегшувати смерть, виконувати накази, віддавати накази, співпрацювати, діяти самостійно, вирішувати проблеми, вносити добрива, програмувати комп'ютери, смачно готувати, добре боротися, гідно вмирати. Спеціалізація - доля комах.

Для чого справді потрібна сміливість, так це для щирості.

Я захоплююся всім, що можу відірвати підлітка від гри в PlayStation або Gameboy.

Ваше існування — знущання з моралі.

Ми хотіли насолоджуватися синім небом, а нас примушували дивитись на чорну дошку. Ми замислювалися над сенсом життя, а нас неволіли — думай над рівнобедреними трикутниками. Нам подобалося слухати Володимира Висоцького, а нас змушували заучувати старозавітне:«Мій дядько найчесніших правил...» Нас звеличували за слухняність і карали за непокору. Тобі, друже Васю, це подобалося, а мені ні! Я з тих, хто ненавидить нашийник з мотузкою.

Ностальгія – сильна річ. Особливо сильно вона  долає нас тоді, коли нам надзвичайно погано і самотньо.

Дорога до мудрості проста,
Як цей короткий вірш:
Помилки сміливо роби -
І стане менше їх.