Бог не любить акторів. Це має йти від душі. Я, мабуть, не повинен був вам цього говорити, я суперечу сам собі, але є один приклад анонімної благодійності в моєму кварталі до старих людей. Коли йде сніг, я розчищаю їхні стежки, а вони не знають, що це я. Я не хочу, щоб мене поплескали по плечу, я просто наводжу приклад. Якось мені буде 75, і хтось зробить це для мене. Я, мабуть, заплачу від розчулення.
Я надто стара, щоб завести коханця, і надто гидлива, щоб спати з кішкою.
Коханець — це завжди сексуально, а от коханка... Коханка — це таке слово, яке одразу має на увазі проблеми та пахне нафталіном. Коханка - це поняття з терміном придатності, яке швидко стає обтяжливим. Все це так не справедливо.
Скажіть добрі слова тим, хто дивиться на вас знизу вгору із захопленням, тому що ця маленька істота скоро виросте, і її вже не буде поряд з вами. Запам'ятайте і гаряче притисніть близьку людину до себе, тому що це єдиний скарб, який можете віддати від серця, і він не вартий жодної копійки.
У будь-якої палиці два кінці, по будь-якій дорозі в обидві сторони йти можна, і будь-яка мотузочка, якщо одного до іншого прив'язує, то і той інший до першого прив'язаний теж.
Деякі люди так бояться померти, що просто не починають жити.
Стримувати себе, коли прикро, і не влаштовувати сцени, коли боляче, — ось що таке ідеальна жінка.
Еліан Морель у відповідь лише гордо мовчав. Якби зараз у ньому хоча б тріски терпіння, він би точно схопився і закотив драму, що складається з кількох актів. І всі вони підкреслювали б його нестримний, воістину огидний характер, який завжди зводився до одного з двох: або до судомної істерики, або до томного мовчання. Друге було найстрашніше. Він умів мовчати так само, як гори. Як ці вічні сонні замки, що тонуть у непрозорих банках божественної істоти, божественної зневаги. Як, можливо, грифельні спини Його архангелів, мертвих архангелів, яким пообіцяли лляні простирадла світла, що примикають до зморшкуватих облич, і тепер уже куштують красу дощових черв'яків, що лізуть у горлянку і сиру землю, яка, по ділу, марна. Але вони товстошкірі. Не пропускають гілки, вітер, зміг, сніг у свою, головне, душу. Не лунаючи ні звуку. Не дивлячись у вічі, дивлячись вже кудись, звідки йде життя і м'яка лава. Вивідна, як нав'язлива музикаале в танець під неї не ввійдеш. (Якщо придивишся, побачиш, як Боженька тягне їх за шкірку вглиб, і як тремтять вони майже кожен раз, коли їм сняться кошмари. А ось Еліану Морелю, на відміну від них, не сниться нічого).