Я мовчки дивуюсь: хіба можна питати, про що людина думає? І не можна відповісти на це запитання, — завжди думається одразу багато про що: про все, що є перед очима, про те, що бачили вони вчора і рік тому; усе це сплутано, невловимо, рухається, змінюється.

Таємниця і вина ніколи не залишають людину у спокої, але з ними можна жити.

— Ну, пригостиш мене вечерею?
- З чого б це?
— Ну, якщо ти вирішив пасти мене всюди, то хоч годуй.
— Посміхаєшся.

Наша держава витрачає мільярди на підтримку видавничих проектів, на постановку нових вистав, створення кінокартин, і майстри, які використовують ці кошти, фактично виконують державне замовлення.

Можливості промовця дуже схожі на технічні характеристики автомобіля, якщо доречно провести таку аналогію. Коли прочитаєш технічну характеристику автомобіля, стає ясно, що чекати від нього в процесі експлуатації. До промовця не додається«технічна характеристика». Кожному оратору доводиться самому складати її собі.

Скупість сушить душу.

— Жадібність штовхає на крайності.
- Вона  не штовхає. Вона  крайність і є.

Знаєш, що гірше, ніж страждати на чоловіка? Страждати не за тим чоловіком.

Тиша, яка виникає в мені, в тобі, в нас, коли не чуєш шуму, сидиш, думаєш, поринаєш у себе - це внутрішня тиша, вона  не пов'язана з шумом на вулиці, вона  в самому собі. Тільки дуже рідкісні, дуже розвинені люди здатні організувати таку свою тишу. Але для цього теж треба спочатку навчитися чути, бачити тишу, відчувати.

Кожна людина потребує того, щоб з неї іноді посміялися. Інакше... ми починаємо ставитися до себе надто серйозно.