Як ми можемо говорити про те, чого ти відчувати не можеш.

Насправді люди брешуть завжди. Коти ніколи не брешуть.

- Я повинен нагадати товаришу Маяковському, - гарячиться коротун, - стару істину, яка була ще відома Наполеону: від великого до смішного - один крок...
Маяковський раптом, змірявши відстань, що відокремлює його від балакуна, погоджується: - Від великого до смішного - один крок.

Квіти без запаху зобов'язані своїм ім'ям«квіти» квітам із запахом.

Тепер я розумію потяг жінок до художників. Останні вміють дивитись і малювати їх такими, якими вони хотіли б себе бачити. А жінки готові надихати.

Нечесно та несправедливо утримувати біля себе кохану жінку хоч на хвилину довше, ніж їй хочеться.

- А ти куди зібрався?
- Нафіг.

Мила, Карен.
Якщо ти читаєш це, то значить, у мене все ж таки вистачило сміливості відправити листа. Тим краще. Ти знаєш мене не дуже добре, але якщо ти дозволиш мені почати — я безупинно розповідатиму про те, як мені важко писати. Але ці рядки даються мені навіть важче, ніж зазвичай. Не знаю, як це сказати, так що скажу прямо. Я зустрів жінку. Випадково. Я не прагнув цього, не шукав любові. Так склалися обставини. Вона  щось сказала. Я відповів. І серед нашої розмови я відчув, що хочу провести з нею решту життя. Тепер я більш ніж впевнений у цьому почутті. Можливо, вона  та сама, єдина. Вона абсолютно божевільна. І викликає у мене усмішку досить нервичну. Вона  життєво потрібна для мене. Вона  це ти, Карен. Це гарна новина…
Погана в тому, що я не знаю, як бути з тобою разом зараз. І це шалено мене лякає. Тому що, якщо ми не будемо разом зараз, мені здається, ми загубимося назавжди. Це величезний страшний світ, де все кипить і змінюється. А люди заплющують очі і втрачають момент. Момент, який може змінити все.
Я не знаю, що буде з нами. І не можу сказати, чому ти маєш вірити такому як я. Але, чорт, ти приємно пахнеш, пахнеш домом. І ти вариш чудову каву. Це також треба враховувати. Правильно?
Подзвони мені.
Невірний тобі Хенк.

Ми схожі на лампочки. Коли всередині розливається блаженство, воно схоже на світла і висвітлює все, що нас оточує.

Так, завдяки цьому чудовому порятунку в підвалі, я заново навчився чаклунству. Я продовжував слухати мамині історії на ніч, але вже замовляв сни собі сам, мешкаючи в них іншу реальність. І коли казка проривалася зі сну в мій день, я вже вмів багато чого. Наприклад, збирав золотий пилок з осіннього кленового листя і переплавляв його в золото. Все нові монетки я старанно начищав пастою ГОІ і милувався відблисками фантазії, що перетворила звичайні копійчані мідяки на золоті дублони, складені на піратську скриню. Тисяча чортів і барило рома! Мені було весело, коли скриня — порожня коробочка від сірників, — наповнювалась монетами. О, яка це була радість! Надходила черга нової казки, пофарбованої в золотисто-руді тони. Осінь була будь-якої пори року, бо все золоте було нерозмінним багатством усередині мене. І це багатство ніхто не міг забрати - так само, як неможливо відібрати у дитини мрії або у дорослого бажання бути щасливим. У будь-якому віці можна бути чарівником. Дорослому для цього потрібно хоча б на якийсь час перетворитися на дитину, а дитині — не пускати в себе«дорослі» страхи. Дорослі часто бояться звільнення з тривог, породжених життєвою суєтою. Ці тривоги здавлюють нескінченну душу, заганяють її в клітку — хай навіть із чистого золота — змушують страждати, але поступово душазвикає до неволі, як пташка до своєї клітини. Звикає до клітини і душа. І коли її випускають на волю, вона  боїться зробити перший крок. Свобода їй здається клітиною, а тюремна кліть – свободою. Дорослому найважче стати чарівником. Майже неможливо. Тільки в очищене серце може з'явитися цей дар.