. Премудрий пискар

Він жив і тремтів — тільки й годі. Навіть тепер: смерть у нього на носі, а він усе тремтить, сам не знає, через що. У норі в нього темно, тісно, ​​повернутись ніде, ні сонячний промінь туди не зазирне, ні теплом не пахне. І він лежить у цій сирій темряві, незрячий, виснажений, нікому не потрібний, лежить і чекає: коли ж нарешті голодна смерть остаточно звільнить його від марного існування?

Цитата з книги Премудрий пискар