— Тато демон, мама демон, а вона тут розвела істерику. Ану вставай, кому говорю! — Зажадав... демон.
— Мама — дріада! — гордо видала я.
— Ну так, коли в неї настрій гарний, — демон пирхнув, — а як що не за нею, то там така дріада, що гаю з коренем вивертає.
— Хлопчики, запрошую на чай із плюшками о восьмій вечора. Правда, плюшки черстві.
— Пожвавлювати померлих – наша спеціалізація. Будуть твої плюшки, як новенькі.
— Навіть уявити страшно!
- Чому?
— Живі плюшки, що звиваються в руках і впираються, просять їх не їсти і кричать не своїм голосом:«Ми всі помремо!» Брр…
- Мені погано без тебе...
- Мені без себе теж погано.
Це з тієї серії, коли горобець на запитання "ти хто?" відповідає:«Я орел. Просто в дитинстві вболівай!» Ось і я також!
Чим гарна відьма? Відьма завжди діє нестандартно. Я глянула на мага, простягла до нього руки і заволала:
— О, бери мене стоячи!
Вже підлітаючий до вікна індивід здивовано завис. Я гордо запахнула стулки, потім ще й фіранку засунула. І нічого складного!
— Яру, — задумливо простягла Варвара, — а чого ти щойно сказала?
— Заклинання ступору, — брехала я на ходу.
- Треба запам'ятати, - вирішила Варя.
- Скажи! — наполягала Яра.
— Я не вмію таке казати! У мене язик замерз.
- Не викручуйся! Повторюй:«Я тебе…»
— Ти мене…
— ОЛЕГ!