— Що робити? Що робити?!
— Думай! Що б ми зробили, якби ми мали мізки...
— У мене теж є гордість!
— Ти впевнений?
— Ні.
Дивна річ: Дональд Дак не одягав штанів, але, виходячи з душу, обв'язувався рушником... Постає питання, чому?
Пам'ятаю, була в мене одна недоторка... так і не торкнувся.
— Навіть не віриться, що вже Різдво. Сьогодні ще їж індичку, а завтра, дивишся, вже час фарбувати яйця.
— Не хвилюйся, цієї пори року твоїм яйцям нічого не загрожує.
- Де Моніка?
- Прикрашає будинок до вечірки з нагоди дня народження Рейчел.
- І ти їй не допомагаєш?
— Я намагався, але виявилося, що співання пісні«Я виживу» (I will survive) моїм голосом їй не допомагає.
— Знаєте, що зроблю? Я влаштую вечірку, покличу всіх мешканців, саджу їх і поясню, що я не поганий, я не жмот, я просто людина, яка має свої переконання, людина з принципами, я принциповий!
— Весела буде вечірка...
— На чому я сиджу?
- На вершині світу? На лаві підсудних? У мене все.
— Ну, і хто кого кинув?
- Що за питання? Звісно, я її. Вона ж всерйоз думала, що Шопен це столиця Камбоджі.
— Вона збожеволіла. Кожному дурню відомо, що столиця Камбоджі... еээ...
— Коротше, не Шопен.
— А чому однією щіткою користуватись не можна, а одним милом можна?
— Бо мило — не щітка. Воно саме себе очищає.
- Гаразд. Тільки коли підеш у душ, подумай про те, що я мою в останню чергу, а ти в першу.