Відданість венеціанців схожа на воду з їхніх каналів: вона  коливається з кожною фазою місяця.

— Отже, Господь за це помститься?
— Звісно, ​​з нашою допомогою!

— Вони всі бояться вашої помсти.
— Виходить, вони вже програли. Чим більше я дізнаюся про своїх генералів, тим менше їх поважаю. Візьмемо, наприклад, Вітеллі - блискуча репутація, але в ньому немає відваги, він готовий вражати лише беззахисних.

Вночі я такий, яким хочу бути, а вдень... удень я такий, яким маю бути.

- Ах ти брехлива повія!
— Я така, якою ти мене створив, кардинале Борджіа!

— Ми починаємо нове життя, народжене у старій. Не забуваючи її, але залишаючи позаду. Давай же попрощаємось із нашим минулим.
- Ні, я не готова.
- Я теж. Але майбутньому все одно.

Жорстокістю можна підкорити місто, але правління не буде довгим. Тиранія народжує відчай, відчай народжує бунт, а бунт народжує нового тирана.

- Все в руках Божих.
— Все в руках колегії кардиналів, мамо. А це не одне й те саме.

- По-твоєму, на ді Калабрія нападуть знову?
— Що не закінчено за вечерею, можуть завершити за сніданком.

— Побачиш, каталонець, вони прийдуть по тебе. Може я програв, але тобі ніколи не виграти. Незабаром тебе або випроводять з Італії, або зловлять. Твоя влада - міраж, твоє ім'я  - бруд.
— Ось усе, чого ти колись бажав. Можеш дихати, жерти і трахати скільки завгодно своє золото. А потім подумай, як твоя жадібність призвела тебе до втрати герцогства та смерті твоїх синів. А ще твоєї онуки — моєї Лукреції. Твоя кров назавжди змішалась із кров'ю Борджіа. І дуже скоро ці багатства зжеруть тебе зсередини, як Мідаса — короля, чий дотик перетворив його дочкуу холодне безсердечне золото.