- А яка буде твоя доля, Дейві Джонс?
- Моє серце завжди буде з тобою.
За всі найнепереборніші бажання зрештою нам доводиться платити...
- Ви чули про Дейві Джонса, так? Морська кісточка! Славна душа! Але якось натрапив на камінь спотикання всіх чоловіків.
— Що то за камінь?
- І справді... Що це?
- Море!
- Алгебра!
— Дихотомія добра та зла!
- Баби.
— Вже була заспівана пісня, скликається порада братерства!
— На жодну хвилину не можна залишити вас без нагляду! Як діти малі!
Я буду вільна, і я віддам тобі своє серце, і ми завжди будемо разом. Жаль лише, що ти серце мені не віддаси.
Ти змінив призначення і зрадив себе.
- Так, правда. Закохався герой.
— Ні, ні, ні, ні. Я чув, що він відданий морю.
— Версій багато, і всі правдиві. Я вкажу суть. Та жінка була то ніжна, то зла і неприборкана, як океан. Кохання заволоділо ним. Але то було таке борошно, що йому життя стало в тягар. Але все ж таки він не міг померти.
— Що, цікаво, він поклав у скриню?
- Своє серце.
— Буквально чи фігурально?
— Не міг він буквально покласти своє серце в скриню! Або...
— Його муки були сильнішими за скромні радості життя моряка. І він вирізав із грудей своє серце і замкнув його в скриню. А скриня та захована на дні. І ключ від нього завжди при ньому.