Ні великої війни, ні великої депресії. Наша війна – війна духовна, наша депресія – наше життя.

Речі, якими ти володієш, зрештою опановують тебе.

[Оповідач витягає з рота зуб, що випав]
- Чорт.
- Гей, і Мона Ліза потихеньку руйнується.

— Знаєте, навіщо в літаках потрібні кисневі маски?
- Щоб дихати.
— Кисень п'янить. У катастрофічних ситуаціях люди впадають у паніку і шалено ковтають повітря, і раптом ейфорія, спокій, і ти упокорюєшся з долею. Ось рисунок. Аварійне приводнення – 600 миль на годину.
А на обличчях спокій, як у корів в Індії.
— Це цікава теорія.

Ти хотів змінити своє життя, але не міг цього зробити сам. Я те, ким ти хотів би бути. Я виглядаю так, як ти мрієш виглядати. Я трахаюся так, як ти мрієш трахатись. Я розумний, талановитий і, найголовніше, вільний від усього, що сковує тебе.

Лише втративши все до кінця, ми маємо свободу.

Хто ми є? Ми просто споживачі, одержимі зовнішньою атрибутикою успіху. Війна, голод, насильство - все це не хвилює. А хвилює мене: знаменитості та скандали, телевізор, де 500 каналів та чиє ім'я  на бирці моїх трусів.

Ти прокидаєшся на пляжі.
Якщо я міг прокинутися в інший час і в іншому місці, то чому я не міг прокинутися іншою людиною?
Іноді ти прокидаєшся і питаєш, де ти перебуваєш.
Ти прокидаєшся, і ти ніде.
Ти прокидаєшся, і цього достатньо. (Якщо можна прокинутися в іншому місці.
Якщо можна прокинутися в інший час.
Чому б одного разу не прокинутися іншою людиною?)

Ти – це не твоя робота. Ти це не скільки грошей у тебе в банку. Ти – це не машина, яку ти ведеш. Ти – це не вміст твого гаманця. Ти – це не ключі від машини. Ти — це лайно, що співає і танцює, центр цього світу...

Люди – раби своїх речей.