Колись люди думали, що колись хтось помирає, його душу в країну мертвих забирає ворон. Але іноді... лише іноді... Ворон приносить цю душу назад, щоб поновити порядок речей.

— Мене тут не було б, якби ти не була такою хороброю.
— Дрібниці. Я завжди хотіла сказати, що піймала за когось кулю, і тепер я можу. Так що, це я мушу тебе дякувати.

- Подібне притягується до подібного.
- Ти маєш на увазі - як збираються разом малиновки, і ворони, і білки?
- Так, приблизно так. Але насправді так роблять усі схожі речі у світі. Однак подібність не завжди в тому, що ти думаєш. Іноді воно не так очевидне.
— Я не розумію, Соломоне. Якщо ти не бачиш подібності, то як дізнатися, схожі речі чи різняться?
— Ти його відчуваєш, Сара...

Все, що відбувається в нашому житті, відбувається тому, що дозволяємо йому статися.

Хотіла б сказати тобі мільйон речей, ну ось усі слова... забула.

- Сара, це Вікторія. Найкраща у нашому бізнесі. Орлине око і тверезий розум.
- Що це означає?
— Я вбиваю людей, люба.

— Він сказав, що купив цю шпильку на вуличному ринку.
- Я не думаю, що це правда ; я думаю, що він украв її.
- Так, схоже на Едді.
— Він не знав її ціни, просто подумав, що вона вам підійде.
— О, і скільки вона коштує?
— Дев'ять... мільйонів... фунтів.

Хоч як би ми ховали свої спогади – історію свого життя не зітреш.

Коли людські душі зростаються так щільно, що й леза не просунути, – це величезна рідкість.