Що? Думаєш, дівчисько з першого класу і випити не вміє?
— Роза, пообіцяй мені, що залишишся живим. Що ти не здасишся, що б не сталося, що б не сталося, обіцяй мені зараз, Розо, і будь—що виконай обіцянку.
— Я обіцяю. Я нізащо не здамся, Джеку, я нізащо не здамся...
— Я сподіваюся, що в шлюпках будуть пасажири одного класу?
— О, мамо, замовкни! Ти не розумієш? Вода крижана! А шлюпок не вистачить навіть половини пасажирів! Половина людей на кораблі – загине!
- Я Джек Доусон.
- Роза Дьюїтт Б'юкейтер.
— Покажеш, як це пишеться, гаразд?
Вони просто сиділи чекали. Чекали на життя, чекали смерті, чекали на абсолют, який так і не прийшов.
- Я люблю тебе, Джеку!..
- Ось цього не треба! Ще рано прощатись! Ще рано...
— Мені так холодно!
- Послухай мене! Ти не втопишся. Ти залишишся жити, і в тебе буде багато дітлахів, і ти побачиш як вони виростуть. Ти помреш старою, старою жінкою в теплій постелі. Але не тут. Не цієї ночі. І не зараз, ти зрозуміла мене?
Тепер ось і ви знаєте про Джека, який мене врятував. Врятував не тільки від смерті, а й від багатьох інших...
Моє люстерко! Воно таке саме, як тоді, коли я востаннє в нього виглядала. Тільки от відображення стало іншим.
Краще бути його повією, ніж твоєю дружиною!
Дивлячись на картини, ти ніби потрапляєш у казку. Одна правда і жодної логіки.