— Я все ще незаймана.
— Ви вагітна.
— Чорт, знову!
— Е—е, ви куди? Це моє ліжко!
— Ти б хоч газету поклав, якби твоя. Власник клятий!
— Що це у вас?
— А, це болезаспокійливі.
— У вас нога болить?
— Ні, вони просто смачні. Хочете спробувати?
— А як зазвичай святкують без героїну?
— Зазвичай тортом.
— Тоді давайте ширнемось тортом!
— Хай буде на вашу думку. Непорочне зачаття.
— І що ж мені робити?
— Очевидно! Створювати релігію!
— Жінка, якій ти допоміг, заразив її вірусом.
— Ні, вона вилікувалась. У мене дар.
- Дар - це ювелірна прикраса та гроші, а в тебе герпесний енцефаліт.
Як можна сказати, що надії немає, якщо не знаєш, чому її немає.
— То що ж ви такі спокійні?
- Я або вмираю, або ні. Не те, що я хотів би померти, але переживання нікого ще, начебто, не вилікували.
Те, що людина складається з тобою в спорідненості, це не робить її особливою, гіднішою за інших.
— Я не намагався вбити себе.
- Ні, звичайно. Ти хотів зарізати стінку.