— Мій дорогий містере Беннет, мене більше не засмутить жодне ваше слово.

— Ви мене засмутили.

— Я дізналася від місіс Лукас, що найреспектабельніший з гостей містера Бінглі — містер Фіцуїльям Дарсі з Пемберлі.
— Я ставився до вашої звістки з усім належним захопленням, люба. І був би радий дізнатися його зміст.
- Дарсі! Пемберлі! Десять тисяч на рік!

Поблажливість до власної персони властива людській природі.

— Він може закохатися в одну з них. А тому ви повинні відвідати його, як він приїде.
- Відвідати? Не бачу для цього жодних причин.
- Господи, Містер Беннет!
— Їдьте самі разом із дівчатами. Або ще краще, відправте їх самих.
- Одних?!
— Так, оскільки ви такі гарні, містер Бінглі, чого доброго, вибере вас.

Дівчата люблять розбивати собі серця іноді. Це дає їм їжу для роздумів та чимось виділяє серед подруг.

Панночки люблять час від часу розбивати серце, - майже так само, як виходити заміж. Це дає їжу для роздумів та чимось виділяє їх серед подруг.

Готовий Вас вислухати, якщо Вам дуже хочеться мені про це сказати.

Ці шалені закохані молоді люди завжди надходять за своїм. Завтра я запропоную повернути борг. Він почне протестувати і наговорить всяку нісенітницю, наполягаючи на своїй любові до тебе. І тоді зі справою буде покінчено.

Сподіватимемося, Елізабет застудиться і без дощу. І залишиться, доки не заручиться з містером Дарсі. А потім дочекаємось снігу і відправимо туди Кітті. А якщо до них приїде молодий чоловік, який любить співи та філософію, відправимо Мері. А потім з'явиться і молодий красень офіцер у формі – для Лідії. І все влаштується.

Ваша манера привносити в цей будинок  мову театру дуже надихає, але чи не можна повернути цій кімнаті її початкове призначення - місце, де я можу сховатися.