— Ім'я  у вас чарівне...

— Знаєте що, Джоеле?... Чарівництво йде...

— Знаю.

— І що ми будемо робити?

— Насолоджуватися... моментом.

- Буду твоєю дружиною! Я це знаю.
- О, добре.

Вона карає мене за мою чесність.

У той день ми зустрілися, ти стояла біля самої води, я здалеку тебе помітив, пам'ятаю, мене одразу до тебе потягнуло, я подумав«Треба ж, як дивно, людина стоїть спиною, а мене до нього тягне...»

— Повернись ми до старту, у нас все пішло б інакше...
— Не забувай мене, спробуй, і ми повернемося.

- Чому так довго?
— Я пішов пішки.
— Кхм... Ти сумуєш за мною?
- Як не дивно, так.
— Сказав так, ніби погодився взяти мене за дружину.
- Мабуть.

Сьогодні свято, яке вигадали компанії, що виробляють вітальні листівки, щоб змусити людей почуватися паршиво.

Ти мене чуєш? На ранок я тебе забуду. Прекрасне закінчення лайнового роману.

Чому я закохаюся в кожну жінку, яка виявляє до мене інтерес?

Розчарувався у піску. Це лише камінці.